Кажуть чоловіки, мовляв, усі повії Паттайї - то насправді переділені хлопці, трансвестити та всякі химерні створіння. Чоловічий фольклор, звісно, - штука цікава. Але я скажу вам правду: так, трансів у Таїланді, як лайна за банею, побачиш відразу. І в натовпі їх видно за версту. А от більшість дівчат легкої поведінки - звичайні жінки, гарненькі, делікатні, тендітні й на диво милі. Тож, вітаю вас в Азії, де за кожною посмішкою криється щось несподіване. І одна з них колись була для мене "тірак" - так у них "кохана".

Ім'я її я не пам'ятаю, але той рік у Паттайї пам'ятаю добре. Потім бачив її випадково у "Facebook", додав у друзі. Вона змінилась, стала зрілою, відкритою. Якось натрапив на її нові фото - вона будувала великий дім у своєму селі. Будинок з двома санвузлами, ще й хамамом! Все підказувало мені, що не я один такий білий турист був у її житті. На подвір’ї біля будинку – місце для басейну. Але мама сказала: "Ні". І посадила там вертикальні грядки з зеленню для продажу на ринку. Зелень – це їм не шутки, це бізнес.

Варто розуміти, що у Таїланді пенсії, як у нас, немає. Державу пенсіонери мало хвилюють, хіба якщо ти - поліцейський чи офіцер. Звичайні люди працюють до скону, або ж їх доглядають діти. Моя "тірак" піклувалася про своїх. Сім'я зібрала грошей, купила на аукціоні авто, два новеньких мотобайка, і здавалося, що от він, солодкий кінець історії. Дівчина досі "працювала" з білими хлопцями у Паттайї, мама з татом продавали овочі на ринку. Все шло своїм азійським шляхом.

Аж поки не зателефонувала одного разу і сказала, що сталася біда. Мама знайшла собі коханця, а той убив її батька. Шок. Я слухав, я втішав її. Поліція швидко розплутала це неподобство - коханця й маму посадили довічно. А моя "тірак"... Вона підсіла на травку. Історія не закінчена - на горизонті зріє продовження, як буря над тропіками.

Чекаємо.

Ноги "тірак" були шедевром майстерності й догляду. Кожен сантиметр її шкіри дихав м’якістю, свіжістю, ледь помітним блиском від сонця, немов заворожуючи. Здавалося, що скраб вона робила двічі на день, а педикюр їй робили ангели. Хто б міг подумати, що ці ноги можуть належати дівчині, яка не соромилася сідати на траву в найбільш розслаблених позах, з витонченою недбалістю, властивою тільки тим, хто знає свою ціну і живе для насолоди.

"Тірак" нещодавно вирішила розірвати з минулим. Щоб заглушити спогади про трагічне, вона здала свій дім одному ізраїльтянину, який з легкістю погодився орендувати все: від меблів до мотобайків, і навіть посуд залишився на своїх місцях, як застиглий у часі спогад.

Сама ж "Тірак" вирушила на північ, у провінцію Мехонгсон, до умовного монастиря для жінок, що шукали себе після затяжних "пригод із каннабісом". Там, серед тиші гір і звуків річки, де кожна "послушниця" голила голову й брови, відкидала звичний ритм життя, носила лише білі, ледь відчутні на тілі, одягу, "Тірак" шукала очищення. Молитви чергувалися з медитацією, роботою на кухні, прибиранням території й омовінням у гірських водах та гарячих джерелах, що парували серед смарагдових джунглів. Вона залишила усе позаду, забувши про фаблет, зв’язок, новини з великого світу. Але життя завжди знаходить спосіб... Далі буде.

Для старого пірата, що багато років прослужив на одній антарктичній станції, Паттайя завжди була віддушиною. Цей чудовий містечко з тропічними вітрами, солоним морем і вишуканими коктейлями, ніколи не залишає байдужим. І ось, з келихом виски "100 Pipers" у руці, хочеться знову зануритися в спогади, поділитися позитивом з поважними читачами.

Легенда "100 Pipers" розповідає про натхненних музикантів, які, оспівуючи велич старої Шотландії, створили напій, що дарує не лише смак, а й емоції. Це виски, що треба закушувати бананом - так само, як у нас пиво йдеться з воблою. Справжній смак життя в цьому поєднанні, де кожен ковток - нова пригода.

Антарктичні станції - це не просто холодні будівлі на краю світу, а місця, де життя наповнене романтикою та відкриттями. Полярники, люди романтичних професій, завжди мріють про Паттайю. Тут кожен може знайти свою «Тірак». У Паттайї можна купити квартиру, отримати місцеві права, купити машину, і навіть відкрити бізнес з вирощування коноплі. Це справжня країна можливостей! Кожен день тут, як нова глава у книжці, що написана сонцем і морем.

Згадаймо про це, коли смакуємо "100 Pipers" і згадуємо про красу життя, що розкривається перед нами, наче дніпрова водяна лілія під промінням ранкового сонця. Паттайя - це не просто місто, це мій "острів щастя"!

Це Паттайя. Курорт, де за вечір сонце фарбує воду в золото, а ніч освітлюють неонові вивіски. Місто, де правда й стереотипи живуть пліч-о-пліч. Тут на кожному кроці - аромат солоного вітру, тропічних фруктів і марихуани.

Паттайя - це місце, де за шість доларів тобі розімнуть втомлені ноги, а за два - освіжать манго-шейком, що смакує, як сонце, збите з льодом. Тут можна забути про годинник і жити в ритмі хвиль та вечірніх ринків.

Це місто, де свобода має свої нюанси, але завжди лишається справжньою. Воно притягує, розслабляє, дивує. Тут кожен знайде щось своє - чи то нічну спокусу, чи то ранковий штиль.

Паттайя - силует, який не сплутати. Гостра, як тропічний захід сонця, і солодка, як перший ковток кокосової води.